Ніколи не думала, що буду здатна на таке. Я вперше в житті не можу відпустити те, чого вже немає. А може є. Хто його знає... Всередині мене чи то пусто, чи то просто вмирає надія. У голові взагалі пустеля, жодної думки як бути далі і навіщо. Вся впевненість, мрії, бажання, прагнення взяли відпустку, а то і звільнились взагалі.
  Університет? Мене там більше не буде. Майбутнє? Мені цього більше не треба. Друзі? Не вдається в них вірити. Рідні? Не хочу, аби вони мене терпіли. Повноліття, робота, враження, гулянки, самовдосконалення, мрії? Ні, дякую, не треба. Кохання? Забудьте. Якби можна було б повернути все назад...Я була б іншою. Навчилась би того, чого ще ніколи не пробувала. Вміла би терпіти, чекати, мовчати, бути щасливою. Послала би свій клятий егоїзм подал,бо він так заважає інколи. Хочеться щось людині дати, а виходить, що забираю. Світ міг би змінитись. Можна ж попросити відмотати час назад, любий Всесвіте? Чесно, я готова! Я обіцяю!
  Хоча б ще одну зустріч! Один момент! Одне бажання! Один погляд! Я зможу. А ти? Ти хотів би спробувати? В тобі щось ще залишилось? Можеш мені повірити? Згадай ті моменти, коли ми дуріли, усміхались, ти так ніжно обіймав мене і говорив "Кохаю..". Як засинали разом, як ділились секретами, як сподівались. Як ти вперше сказав, що я красива, коли злюсь. Як змушував тепліше одягатись, годував, кричав, коли я була неправа. Як ми разом поринали у світ різнобарвних ілюзій, ховались під одіялом і ти шепотів "Я спасу тебе, не іди нікуди". Як злився, коли я починала істерики, що мені нічого одягнути. Як запевняв, що мені треба полюбити себе. Як прийшов до мене з квітами, як дякував моїй мамі, як не хотів дивитись романтичні комедії. Як вночі тихо приводив мене до себе додому, як ми курили на балконі, обнімаючись. Як нас ловила міліція на Високому замку, як ми переписувались, коли ти нудився на роботі, як приходив до мене, коли я хворіла. І ще безліч, тисячі моментів, які ніколи не забудуться. Ти ж також пам'ятаєш?
 Я хочу бачити тебе злим, добрим, серйозним, закоханим, милим, брутальним, щирим, засоромленим, впевненим, змученим, щасливим, зайнятим, агресивним, сонним...Ти людина, тобі можна. Не буває ідеальних людей, не буває ідеальних стосунків. Шарм цього життя, мабуть, таки в його неідеальності. Правду кажуть - починаєш цінувати, коли втрачаєш.
  Це не спроба тиснути на жалість і не маразми закоханої дурочки. Це крик душі, прохання лишній раз відчути той спокій, який переповнював мене, коли ми були разом. Скажи, можна?

Прослушать или скачать Скрябін А Пам'ятаєш бесплатно на Простоплеер